Ну то й що? - проза

В чепурній оце оселі, де діточки здорові та веселі, мешкає в іграшковому куточку м'ячик. Один бік у цього м'ячика червоний, а другий - блакитний.
Гарний настрій у м'ячика - він повертається до всіх блакитним бочком, а коли настрій поганий - червоним.

От і цього ранку іграшки бачать здебільш його червоний бік.
- Що сталося, м'ячику? - питає плюшове ведмежа. - Часом не захворів?
- А, може, не виспався? - висловлює своє припущення рожеве слоненя.
- Або з кимось посварився? - втручається в розмову лялька Жанна.
- Та ні, не вгадали, - відказує друзям м'ячик. - Близнюки, Іванко та Тетянка, мене образили. До дитсадочка пішли, а мене із собою не взяли.

- Ну то й що? - дивуються іграшки. - Нас також не взяли. Але ж ми не ображаємося.
- А навіщо, скажіть, вам ображатися? - хмикає у відповідь м'ячик. - Таких, як ви, у дитсадку повнісінько! А я, червоно-блакитний, там такий один!
- Один? - дивуються іграшки. - То, виходить, ти особливий?
- Виходить, що так!
- А це означає, що і ставитися до тебе всі мають по-особливому? 
- Ну, звичайно. По-особливому.
- А "по-особливому"... Це як? - не второпає лялька Жанна.
- Не знаю, - змішався тут м'ячик.
- От і ми не знаємо, -  знизують плечима іграшки.
- І тому, - кліпаючи очима, щоб не розплакатися, продовжує лялька , -  ми  з тобою, м'ячику, вже й гратися, напевно, не зможемо...

- Оце так! Мало того, що близнюки до дитсадочка не взяли, так ще й друзі підуть, - розгубився м'ячик.
І тоді, повернувшись до іграшок вже блакитним бочком, м'ячик, ніяково посміхаючись, раптом промовив:
- А ви це, друзі, про що? Про особливого?! Забудьте! То був лише жарт. Ніякий я не особливий.
- Як добре, м'ячику, що ти нам зараз про це повідав! - щиро зраділи всі  іграшки. - Бо нам було б дуже прикро втратити такого гарного і веселого друга, як ти.