Незабываемое

Присвячую своїм дорогим сестрам і друзям дитинства

Ти ж пам’ятаєш.

Пам’ятаєш, біля хати
росли дві тополі.
Почне вітер  колихати
бува їх поволі,
Загуде над димарями,
зашумить у кронах.
Ще нема у хаті мами,
землю ніч хоронить.
Каганці мигтять, на печі
оживають тіні,
Жахом видиться малечі
їх палахкотіння.
Хвіртка скрипнула, в оборі
зітхнула корова,
Мишка пискнула в коморі ...
тиша, ані слова.
Наче струни, наче стріли
напряглися душі ...
Раптом в небі загорілись
зорі наче груші.
Місяць виринув з-за хмари,
освітив долину,
На долині як татарів
жах кущі розкинув.
Наче древні яничари
табори розбили,
Не то грішні після кари
копають могили.
Освітив і знову згас,
сховався за хмари.
Знов одних покинув нас
на нічнії чари.
Але ми вже не лякались -
тато й мама йшли,
До діток своїх вертались,
а ми ж спали і росли.
Пам’ятаєш біля хати
було дві тополі ...
Ой, не треба сумувати
Та про наші долі!