Знов топить, знов не те...
Знов по підлозі у конвульсіях повзу.
Навпомацки знайшла тебе.
"Йди геть!" - єдине що шепчу.
Зникай! Як на світанку меркне ніч,
і не турбуй нічними рандєву.
Ти впав кайданами із пліч...
Від тоді не існую, не живу.
Зникай!Та не лишай слідів,
в пробіжності знов не пиши - молю!
Наш попіл він таки осів,
на все, що сильно полюблю.
Зникай! Гаси всі ліхтарі
і не питай -"Чому"? Ти добре знаєш...
За лічині години, майже дні
я не згадаю, як ти виглядаєш.
Моїй любові не судилося таки,
ні пламенем, ні вогником горіти.
Ми разом - тільки навпаки...
Ми падали - коли навчилися літати.
Зникай! Із серця, із думок.
Зникай! З віршів цими рядками.
Зроби нарешті в прірву крок!
Спали мости холодними руками...
Зникай
© Copyright: Старлинг Марианна, 2015
Свидетельство о публикации №115111511799
Свидетельство о публикации №115111511799
Рецензии