Вже так завечоріло на душі,
ось-ось у серці потемніє,
мов хтось нашіптує думки чужі,
а відкараскатися ніяк.
Але зникає шепіт клятий той,
погляну тільки в боже небо,
в безкрає море як дивився Ной,
щоб там побачити що-небудь.
Тож сторожкий неначебто сапер,
дарма що й тріску не зачепить,
частіше в небо я дивлюсь тепер,
щоб не нав’язувався шепіт.
Шепiт
© Copyright: Юрий Ош, 2015
Свидетельство о публикации №115111511614
Свидетельство о публикации №115111511614
Рецензии
