Близнюки

         „Але скаже хто-небудь: як воскреснуть мертві? І в якому тілі прийдуть?               
         Безрозсудний! Те, що ти сієш не оживе, якщо умре. І коли ти сієш, то       
         сієш не тіло майбутнє, а голе зерно, яке станеться, пшеничне чи друге 
         яке. Але Бог дає йому тіло, як хоче, і кожному насінню своє тіло… Так і   
         при воскресінні мертвих: сіється в тлінні, повстає в нетлінні; сіється в         
         знищенні, повстає у славі; сіється в немощі, повстає в силі; сіється 
         тіло душевне, повстає тіло духовне. …Говорю вам тайну: не всі ми умрем, 
         але все зміниться враз, при останній трубі: бо засурмить і мертві 
         воскреснуть нетлінними, а ми змінимся…“ (Кор. 15,35-52)**

Жили два близнюки в материнському лоні
І сказав з них один, дивлячись в майбуття:
Вірю я попри те, що живем ми в полоні,
після родів існує прекрасне життя!

А другий позіхнув і звернувся до брата,
повертаючись у материнській утробі:
Смішно, в тебе уява занадто багата,
це байки, милий мій, про життя після родів!

Як по-твоєму, брат, те життя виглядає?
Я не знаю – знітившись, близнюк відповів.
Але, мабуть, на нас все ж там світло чекає…
Це я бачив недавно в одному зі снів.

Ще, гадаю, ми підем своїми ногами,
бо в тім світі просторо і є де ходить.
А іще одне чудо – ми зможем, як мама,
їсти ротом і пробувать все, що кортить!

Нісенітниця! Це вже ніяк неможливо!
Бо життя-пуповина коротке і так.
А ходити ногами… – занадто сміливо!
Ні, не зможем ходить ми ногами, ніяк!

Звідти ще далебі жоден не повертався!
Що за марево, братик, у тебе в умі?
Все закінчиться родами, не спокушайся!
Бо життя наше – це лиш страждання в пітьмі!

Та мені все ж здається – твердив невгамовний,
що ми зможемо маму побачить свою!
Що ми тут тимчасово і зовсім умовно –
до життя підготовка, як „баня“*** в раю!

Брат же, не вірячи, тільки хитнув головою:
Вірити в матір – це просто за гранню ідей!
Зовсім нема – раз її ми не бачим з тобою!
А як розумний такий, то скажи – вона де?

Як відповісти тобі, брате, навіть не знаю…
чую всім серцем невпинну турботу її.
А, особливо, вночі, коли все засинає,
гладить наш світ і тихенько співає пісні. 

Нею наповнено все, мовби чаша до краю,
нібито в ній я находжусь і нею живу.
Та хоч про інше життя я напевне й не знаю,
але я вірю, що буде воно наяву!

14.11.2015, Миколаїв

* Переклад твору Світлани Копилової „Близнецы“.
** Цитата з біблії в моєму перекладі.
*** Термін „Баня“ використано автором в якості алегорії. Тут мається на увазі Чистилище, в яке попадають душі померлих по дорозі до Раю.