Ось уже два місяці
Як ми з тобою у розлуці.
Ти часто приходиш у сни,
А мені потрібен дотик руки.
Руки – яка б зігрівала,
Яка б ніколи не відпускала.
Яка б підтримувала мене,
Яка б захищала мене.
Я звикла до розставання,
Воно нас постійно переслідує.
Неначе доля нас випробовує,
Даючи випробування на кохання.
Разом ми усе переборемо,
Перейдемо усі пекельні муки.
Нашу любов ми збережемо,
І житимемо як у казці.
Ми майже рік разом,
Доля сама нас звела.
Ми довго милувалися небом,
І нова зірка засіяла.
Ця зірка – наще кохання,
Наше майбутнє життя.
Ця зірка, мов, пташка рання
Сповіщає про пробудження.
Сповіщає також проте,
Що не буде більше розлук.
Не буде вистрілів із лук,
І розлука нас більше не потурбує.
Як я хочу у це вірити,
Жити і знати що ти поруч.
Любити, обнімати, цілувати,
І на роботу проводжати.
Для коханого!
© Copyright: Мира Лис, 2015
Свидетельство о публикации №115111411152
Свидетельство о публикации №115111411152
Рецензии