Іноді самотньо так буває,
Що хочеться кричати на всю душу,
Як болісно в душі ніхто не знає,
Нікого бути поруч я не змушу...
Чекаючи на краще, сподіваюсь,
Що прийде все, що долею дано,
Але в самотності собі признаюсь,
Що щастя було поруч і пройшло...
Гнівити Бога сумом я не хочу
Стараюсь жити в радості, добрі,
Але я вже більше так не можу
Придумувати щастя в самоті...
Сльозами умиватись кожен ранок
І тішити себе, що все гаразд,
Але у серці вже відкриті рани
І відкарбований у душі болі-знак...
Так одиноко...тихо я пройдуся
Потішуся зі сторони людьми,
Тихесенько додому повернуся
І знов залишусь я на самоті...
І буду на годинник поглядати
Як стрілки біжать собі вперед,
З надією у серці знов чекати,
Що хтось у життя моє прийде...
Самотньо...
© Copyright: Марина Белобров, 2015
Свидетельство о публикации №115111208324
Свидетельство о публикации №115111208324
Рецензии