Мимо золотого гаю
В’ється стежка до ріки.
Осінь! Я тебе кохаю...
Де ж ті юності роки…
Берези стали в тісний ряд
Поета давнішні подруги
Готові зняти свій наряд
Чекають рим, як завірюхи
В душі горить щось таємниче,
І серце рветься із грудей
Ніби хтось кудись мене кличе...
Це так Осінь чарує людей
Неперевершена пора...
Листя з клена - майже злива
Шумлять як дітвора…
Хай буде Осінь вона щаслива!
Красива пора
© Copyright: Владимир Тертышник, 2015
Свидетельство о публикации №115111011819
Свидетельство о публикации №115111011819
Рецензии