Сповiдь

Мені б тобі вклонитися до ніг,
За всі гріхи пробачення просити,
В свій час тебе від смерті не зберіг,
А як же ти хотіла тоді жити.

Не буде мами? Я не вірив в те.
Та,мама ж вічна! Ну яке прощання?
Сади буяли.Сонце. А проте...,
Година та була її остання.

Той час настав. Від горя я кричав,
Хотів ту мить останню зупинити.
Важкий тягар на душу мою впав,
Як довго довелось його носити.

Я бачив маму довго в моїх снах,
Торкалася чола мого рукою,
І посмішка була в її очах.
Лилися сльози з вій моїх  рікою.

Я зрозумів,залишився один,
І сином я ніколи вже не буду.
Гірчить життя, як у степу полин,
Свою провину вік я не забуду.

Давно було. У пам'яті моїй
Та рана серце кров'ю обливає,
Як  мало часу віддаєм ми тій,
Яка народжує й гріхи прощає.





 


Рецензии