Ти не був...ти лишився моєю суттєвістю істин...
Та, на жаль, так буває, що миттю згорають мости...
Ти наповнив мене і любов"ю своєю, і змістом ...
Каяття запізнілі...та все ж - за розлуку прости...
Ми за тисячі миль так безглуздо віднесені вітром...
Та нічого не вдієш...кохання нема без журби...
У великому світі без тебе не стачить повітря,
Тож...благаю тебе: не згубись і мене не згуби...
Ми у осінь з тобою зухвало віднесені вітром,
Він украв наші мрії...лишити хотів чистоти...
У пітьмі манівцями кохання, блукаючи світом,
Намагається стежку у наше минуле знайти...
Та...якщо ми з тобою в розлуку віднесені вітром,
Де застуджена осінь ридає холодним дощем,
То навіщо являєшся в сни мої сполохом світлим?
Я подумаю...
Завтра...
Подумаю завтра про це.......
Вiднесенi вiтром...
© Copyright: Наталья Кислощук, 2015
Свидетельство о публикации №115110907522
Свидетельство о публикации №115110907522
Рецензии