Я не побачу більше вже тебе...
Назавжди наші розійдуться долі,
Лиш засмутиться сонце золоте
І крапельки дощу впадуть на скроні...
А то не дощ... То лиш солоний сум,
А то не хмари - білі простирадла...
Кудись іду, схилившися від дум,
Чому для щастя світу цього мало?
Знов вітер віднесе мене кудись,
Немов сміття жбурне комусь під ноги
І задихнувшись знов помчиться ввись,
На мить спинившись у твого порога.
Коли п"янкі згасають почуття,
Слова жорстокі розтинають тишу,
Тобі б віддала все, навіть життя,
Та в відповідь холодний вітер свище.
Я не побачу...
© Copyright: Алла Струк, 2015
Свидетельство о публикации №115110810353
Свидетельство о публикации №115110810353
Рецензии