Владика неба

                Хоть Богом ты и стать готов,
                скажу тебе поэт-повеса –
                спустись на землю с «небесов»
                и не дразни людей, не бесов!
                (моя епіграма Валерію Вітер в зв*язку
                з публікацією ним твору «Моё небо»)
               

Хильнув я звечора добряче
й приліг тихенько на тапчан.
Так розвезло, що чуть не плачу,
нудота, в голові дурман.

Укрився чинно чистим небом
та вмить тихенько задрімав,
і сниться – вже лечу до тебе,
бо я, нівроку, Богом став!

Перевалив за грань реалій,
в грудях буяє неба синь.
Тягну тобі букет конвалій
бо не злечу у височінь.

Святим для мене стало небо,
не можу дихати, повір.
По східцях вверх повзу до тебе,
а падаю в бездонний вир…

Та цей полон не стане рабством,
я мли півлітра ще всосу
і не потерплю святотатства –
на друзки кумпол рознесу!

Як «МіГ», полину в сині далі
і каменем впаду до ніг…,
але в вісні кручу педалі
життя непройдених доріг.

Все ж час з-за грані повернутись,
зірвати марево з очей,
прокинутися, схаменутись…
і не «творить» таких речей!

06 листопада 2015, Миколаїв

* Ця пародія написана мною на твір Валерій Вітра «Моё небо»: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618419