…коли вітер
підхопивши нас
відірве од землі,
до свободи докричатись
чи зуміємо тоді?..
…вже сонце сховалось од вітру за хмари, та й хмари побігли за виднокрай.
повіяла холодом осінь крізь сито неба, і вітер щосили забубонів голим віттям дерев.
блукаючи заклацав клямкою об хвіртку привид-дощ… погуркував… погукував…
чи то він доганяв тишу?.. благаючи її одчинити свою душу… гортаючи силоміць мрії…
не заспокоюючись рвався далі небокраю, не намагаючись зупинитись падав час…
і бігли мовчки кола по воді… здіймаючись на хвилі втрачався спокій,
з’являлися примари із пустельних сновидінь гримучими зміями лякаючи нас
розлукою на порозі темних і втомлених днів під вагою змін усього Світу…
зупинитись...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115110601643
Свидетельство о публикации №115110601643
Рецензии
