Пересиха джерело

В далеке  «незабутнє»,  я порину,
Де на зорі  палає небокрай
Де, солов’ї  співають  без упину.
Де  рано вранці,  в небі  водограй.

Я  в луг схожу, узявши гостру косу,
Де духмяніє  скошена трава.
І пробіжуся, як у дитинстві, босим,
Бо,не потрібні інші тут слова.

Солодкі роси  в ранок буду пити,
 Які  туманом  травень  налива,
Та  вітру  спів  серед полів ловити,
Де розквіта... ромашка польова.

Ми молоді «співали»  і  «раділи»,
І все  раніш,  по  іншому було.
Тепер  у нас і скроні побіліли,
І онучата «злетіли на крило».

Тепер село, немов перед грозою:
Пусті двори насупили  чоло.
Тепер дощі  жагучою сльозою
Накрили все, буяло що, й жило.

Не зацвітуть садки у нас весною,
І літо змінить  осінь золота.
Посипле сніг холодною зимою,
А на подвір’ї,  знову пустота..

Заріс той  двір густою дерезою,
Зрубали десь, і дідів бересток.
І  сум  навис, немов  перед труною.
Надія наша  тане,  як пісок.

Не ждем того, що звіку від природи,
Того,  що  в діда з бабою було.
Лиш, «розквітають» бур’яном  негоди,
«Пересихає»  наше «джерело».

3.11.2015р.