Царство ледарiв Роздiл II
Розділ другий,
в якому говориться
про людську натуру
Як кажуть, із самого малку,
Людину забавляє гра,
І ми їй піддаємось палко,
Не знаючи, що є й жура.
Але приходить час, і потім,
Природа з нас бере своє,
І мусимо здобути в поті,
Чого нам завше не стає.
Буває, що чогось забракло,
І конче треба, та з нудьги,
Іти на подвиги Геракла,
Ні як, не хочеться таки.
Тож вигинаємося, Боже!
Немов ті змії у кублі,
І видираємось, хто зможе,
У вищі сфери та щаблі.
Аби ж нічого не робити,
Але робили все за нас,
І везли всюди шляхом битим,
Як ніби то, великий князь.
Тож кожен лізе, кожен хоче,
Як не у князі, то хоча б,
Поближче у князівський почет,
Подіставати би з плеча.
А той, хто зовсім недолугий,
Та клепку має хоч-яку,
То вже в мізерні лізе слуги,
Роботу мати не важку.
О що ти за людська натуро,
О те прокляття і ганьба,
Що тіло віддає тортурам,
І душу гнітить як раба!
Свидетельство о публикации №115110306288