У таночку листя

У таночку листя золотаве
Під наспіви вітру проліта.
Так в долоню екземпляр яскравий
"Добрий день!" сказати завітав.

Відлетіли пташки в теплий вирій,
Засинає на зиму земля.
Заморились в літній праці щирій
Вже давно оголені поля.

Все минає, все спливає з струмом,
Так і наші дні, як той туман,
Що заколихав прийдешнє сумом,
Полонених поволік в обман.

В чому ж він? У тому, що людина
Думає прожити на землі
Не короткі тимчасові днини,
А як гави чорні триста літ.

І не поспішає з покаянням
Прихилить коліна пред Творцем,
Та віднести в Небеса благання
Зі смиренним серцем та лицем.

І живуть безбожно континенти
В марноті згасаючих зірок,
Чи селяни то, чи президенти
Мріють всі про дуже довгий строк.

"Добре тільки нам нехай тут буде,
А тоді нехай навіть потоп..."
І смітять, вирубують все люди,
Викресливши зовсім слово "Стоп!"

Всі скарби складають в тимчасовім,
Рай бажають на землі створить.
Тільки будівництво не на Слові,
А без нього все, що є згорить.

Триста літ нікому не належать,
Є у нас сьогодні, завтра – ні;
Не у нашій владі час простежить,
Та усі призначені ним дні.

Золотаве листя відлітає
Свій короткий термін відслужив.
Бог один єдиний визначає
Вік людині, скільки їй прожить.