Юнi скарги

Де ти, де ти, весна душі моєї,
І ви, бажань безумні  поривання?
Й любові солодко-чудної
Для серця щирі закликання?!

Пригнічений турбот безжалісним терзанням,
Не знав я тайну лють зневажливих очей.
Той камінь був важкий для юного страждання,
Чом зненавидів я людей!?

Лети,  мій корабель,  туди де серцю мило,
Щоб мрії там мої збулись.
Вій, вітре, надувай сильніш моє вітрило!
Неси в безкраю даль… Я плачу,  як колись.

У грудях запальних святий вогонь згорів,
Мій Байрона душі темніший дух лукавий.
І молодість мою безжальний час згноїв. -
Один я погибав без слави!

Краї мої!  Я вас колись любив
Безумно так!  З богинею печалі
Я духом молодим за обрії витав,
І думи гордії чоло моє вінчали.

Моєї молодості сни,
Моїх таїнств щасливі сльози
Родили літ пахучі грози
Й чудесні подихи весни.

Минуло все!  І я вас знов покинув,
Краї,  де я печаливсь і страждав.
Де від любові тайно гинув
І що безумно так кохав!

Чим дорожив для серця молодого,
Проклявши підлі і низькі уми!
І дні натхнення святого
Мені з’явилися самі

Надій безпечних провидінням
Свої леліяв почуття,
І осталися терни,  каміння
Для мого юного життя.

Минуло все!  Я ж духом не впаду.
Трубою всесвіту гримить у серці звуки!
І над життям я бурею пройду,
Відчувши сльози,  жаль та муки.


© Галета Іван «Земля людей»