Спогади про дитинство

Давно бабусь моїх немає,
Та память про казки жива,
В ночі, забуте оживає,
Й бабусі дивнії слова.

На землю місяць- цар нічний
Накинув морока ковдрину,
Тепер хоч йди, хоч стій,
Оком не вирізниш стежину.

Обгортаючи, скувала темнота,
навпомацки тикаю ногою,
І як в дитинства милого літа
Розгулялася уява грою.

Став кожен кущик волохатий,
Гілки дерев крюками,
І пень, мов біс пихатий,
Перечіпа трухлявими боками.

Ворони іржаве кар-р-р!
Морозом проймає тіло,
Кіт очима блима , як ліхтар,
Раптовістю лякає вміло.

Паркан ребристий, старий кощій,
Пересохлий , заходивсь кректати.
Ледь збився, хвата мерщій,
І нумо одежину рвати!

Колодця діра бездонна і широка
Брязкає відром на стертому цепу,
Немов звірина казкова одноока,
Дорогу сторожить в степу.

Трави сухо шелестять,
Гадюччя  в"ється по землі,
На шабаш відьмочки летять,
Упирі хитаються в імлі.

Бульчить болото, як казан.
Мечеться Яга,аж рветься павутина,
Варива ядучого стелиться дурман,
Навік засне,надихавшись людина.

Змішалось все докучі,
Вовк, царівна, мавка, домовий,
У срібних латах богатирі могучі,
Та з бородою дід старий.

В казках добро перемагає,
Побита нечисть пропада,
Чудо-зілля молодість вертає,
Є мертва і жива вода.

Тримає недовго уява,
В дійсність розум вертає,
Та й світанку заграва
Петляння стежок розкриває.

Звичайні дерева й паркан,
Непримітний пень в стороні,
Інше все також обман,
Немає казкової борні.

Дійсність так хочеться забути,
І під бабусі тиху мову
Знову в казковий світ пірнути,
Та, жаль, не буде дитинства знову.