Дилема про життя

Я завжди чогось хотів,
Мріяв стати кимось десь,
Але чимось захворів
І отруєний став весь.

Так залишились самотність
Наодинці із життям
Та жахлива безтурботність;
Все майнуло в небуття.

Не трагічно и не смішно,
Але сльози ллє душа,
Бо така вона невтішна,
Дуже стомлена й грішна.

Десь поділись, розійшлись
На дорозі на широкій,
Та чи буде вже колись
Щастя в долі, в серці спокій?

Ось - нездолана стіна,
Без кінця, без краю.
Я стою - стоїть вона,
Я росту - вона зростає;

Хто, скажіть мені, будує
Цю стіну, мов долю ткає?
Хто моє життя руйнує,
Скаже хтось?! Ніхто не знає.

Та чи вистачить ще сил
Непокірним бути й вільним,
Щоб пройти між тих могил,
Де лежать безсилі й сильні?..

Все набридло, все дістало,
Небезпечні думки рвуть
Розум хтивий як попало
(важко їх вже відштовхнуть).
Не позбутись їх ніяк
Та ніхто не допоможе,
Бо я в них вже так закляк,
Що мене вже не тривоже
А ні день, ні темна ніч,
Ні життя, ні смерть, ні диво.
Заблукав я. Клич не клич -
Я завмер незворушливо.

Всі шляхи, що я пройшов,
Поросли. Їх не знайти.
Лиш цеглиной, шов у шов,
Став стіной - не обійти.

Може хтось мене мине,
Хтось постоїть біля мене,
Мовчки, з жалем, помине
Те життя моє даремне...

Все зійшлося нанівець
(хтось подбав про це навмисне),
Бо це край, це мій кінець -
хтось на мене міцно тисне.

Хто ти? що ти? де ти є?!
Може досить вже знущатись?!!
Годі смикати моє
Те, що може ще пишатись
Тим, що рухатись ще може,
Але з місця - ні на крок.
Все, здається, дуже схоже
На припадок або шок.

Серце б'ється - кров жене,
Ще жевріє десь надія;
Біль відпустить чи прижме -
Я і так, і сяк радію,

Бо мені вже все одно:
Чи людина, чи стіна я,
Чи поверхня я, чи дно -
Це моє життя, я знаю!

Хоч невдале і огидне,
Але все ж таки моє!
Хоч і доля бути злиднєм,
Хай все буде так, як є.

Як сміття те на підлозі,
Впав колись - не підвестись.
Та, напевно, хтось невдовзі
Підбере. А там, дивись,
Може й буде добре все;
Може я знайду того,
Хто до неба піднесе
Палкість серденька мого.

24.05.2001 г.