…дорога вказує на небо, у простір – далеч безкінечну…
приходить час хтось кличе нас до себе, через провалля…
брудні думки, уяви – ні до чого, і випадковість теж…
десь на самісінькому дні, по між сумліннями війна...
вбивають люди почуття, Прощення і Любов…
коли не здатні повернутися ніколи, ні жалю в них, а ні вини…
і починаєш розуміти сумне покликання небес,
і стомлене бажання вітру, свій танцювати на бруківці танець-Мрій,
щоб з листям, із дощем… не заважати більш нікому Жити,
упізнавати свою долю, і Вірити у себе!..
у Вiрi...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115110201642
Свидетельство о публикации №115110201642
Рецензии