***
моєї гнучкої душі,
вкрадаєш знову й знову
мінливі думки.
"А що було б?" Годі...
немає ніяких "якщо"
"-я стала б тобі у нагоді"
всміхнешся, спитаєш "То й що?"
Вслухаюся більше й більше
у подихи, серця тон.
О Господи, ну навіщо,
існують якісь закони?!
Від часу- чогось немає.
сумую. Вкриваюсь кіркой.
подумки - обіймаю
втрачаю, таке щось рідне.
"Так Маленький принц приручил Лиса. И вот настал час прощанья.
- Я буду плакать о тебе, - вздохнул Лис.
- Ты сам виноват, - сказал Маленький принц. - Я ведь не хотел,
чтобы тебе было больно, ты сам пожелал, чтобы я тебя приручил...
- Да, конечно, - сказал Лис.
- Но ты будешь плакать!
- Да, конечно.
- Значит, тебе от этого плохо.
- Нет, - возразил Лис, - мне хорошо. Вспомни, что я говорил про
золотые колосья."
Антуан де Сент-Экзюпери. Маленький принц
Свидетельство о публикации №115110100771