108 -шурхiт листя-

Шукаю мудрість в шурхотінні листя багряних кленів, золотих беріз. Сріблиться верболіз, що його вітер розкуйовдив. Дивлюсь на небо. Дивні, о Господи, твої діла:  криштальна чаша, в ній тендітна квітка -- оця твоя Земля і ми на ній не знаю чи й помітні, зарозумілі мураші.
 
Шумлять міста, гуркочуть залізниці, сансари шпиці вже утворили диск суцільний. А ми йдем додому. І де той дім ніхто не знає з подорожніх. То ж я зверну на манівці. Піду до озера і почекаю, поки на таці три груші принесуть і кетяг винограду. У сатхью поринать не варто на тщесерця.

Я думаю про Дао, про рожденних двічі, про уроки (не ті, звичайні, що їх ворожки насилають). Часами розумію, що умію на хід думок впливати, а отже дію. Це ніби пензлем малювати уявним хмарами по небу.

Шкода, що вже не вмію насолоду з вина і хліба взяти. Тому смакую воду. Скажу вам по секрету, що трунок цей -- чарівний.

Бінарним кодом запишу думки. В струмку скупаюся холоднім. Обсохну на відсонні. Віддамся волі Всесвіту, щоб далі шурхотіти листям.


© Copyright: Валентин Лученко, 2015