Я слухаю мелодію кларнетну –
"Не Зевс, не Пан, над бором хмари, мур" –
І бачу, як шикуються планети
В шеренги нескінченних партитур.
Я чую, як шумлять старі гаї та
Як над коханням сльози ллє співець...
Лише піснями можна говорити
Про справжній біль пригнічених сердець.
І після ледь помітної репризи
Я чую плач скорботних матерів –
(Невже бандури й арфи стали хмизом?) –
Я розділю із вами слізний спів.
Я розділю з тобою, мій народе
І біль, і сміх, і щастя, і журбу!
...Дивись, нове над нами сонце сходить,
танок та хор спиняють боротьбу...
Червень 2013 р.
Сонячнокларнетному Тичинi
© Copyright: Анастасия Клименко Клеида, 2015
Свидетельство о публикации №115103004529
Свидетельство о публикации №115103004529
Рецензии