А ні хмарини і ні вітру, а жовтень викинув палітру,
Приліг утомлений поспати. Роси холодної багато,
Та сонце встало, росу сушить і зігріває в’ялу душу.
Боюсь – ідилію порушу, не давши солодко доспати.
Пусті насупились пюпітри, покинув нас пташиний хор.
Двірник шкрябнув асфальт мітлою і закурив, шумнув мотор.
І знову тиша. Так буває в час поміж сну і біготні,
Її, хай зрідка, та впіймаю, а ні, то й ні. Пора вставати.
Пора вставати
© Copyright: Петр Коваль, 2015
Свидетельство о публикации №115102902737
Свидетельство о публикации №115102902737
Рецензии