…у часі зникає вчорашня дорога…
допоки в безпам’яті збуджених мрій
мить падає жертвою стомлена, вбога,
іде пам'ять слідом освітлює світ!
чатує в смерканні чийсь жадібний погляд,
ходою лихою вдень душить страх-тінь.
незмінне нічого… лишається подив
з безсонням ділити самим уночі…
шепочеться вітер про нас із тобою,
про тишу за вікнами осені-змін…
дивитися мовчки і жебрати слова,
з вигадувань вбачить дорогу собі…
незмiнне нiчого...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2015
Свидетельство о публикации №115102901554
Свидетельство о публикации №115102901554
Рецензии
