Вероніці
Все буває так. Щоразу, коли мовчу.
Із глибин свідомості тихо тече рікою
Невимовний сум, й під шепіт його дощу
Я тебе прошу: говори, говори зі мною.
Хай все буде так, як йде; безупинно світ
В'яже з нас нитки, а з ниток тих спліта вітрила,
В'яже светри, ловці чиїхось бунтівних снів,
Протинає голками дні, сподівання й крила.
Подивись. Немає більше ночей й комет,
Без контрастів світла невпинно зникає відчай,
І увесь наш страх - це тільки прозорий мед.
Саме так крізь осінь до нас підступає тиша.
Саме так крізь тишу до нас підступає мить,
Що у плині часу транслює координати:
"Ранок, осінь, вікна, крізь хмари тече блакить"
І це все, що нам зараз дійсно потрібно знати.
26 жовтня 2015
Мить
© Copyright: Ванир, 2015
Свидетельство о публикации №115102803006
Свидетельство о публикации №115102803006
Рецензии