Собi... Свiтлана Бусел-Костюк

               
Оригінал:


задихатися дихати падати далі іти
по стежках лісових по небесних віднайдених схилах
шепотіти собі я щаслива я дуже щаслива
бо той образ той погляд зоріє мені з висоти
з висоти не-прощань не-чекань не-побачень а ще
з висоти не-розлук не-освідчень надуманих нами
засівати блокнотик своїми сумними піснями
і схилятись хіба що на осені тихе плече
всі печалі густі переходити майже убрід
не зотліти в золі ліпше жар у долоні згрібати
ліпше зовсім згоріти лишаючи сонячний слід
я приречена вже в цьому світі де світло як дим
в цьому світі де справжні чуття як безликі примари
де салюти фальшиві немов похоронні фанфари
пролетять-продзвенять над розтерзаним небом моїм
задихаючись дихати дихати до німоти
римувати свій біль що біліє уже від любові
воскресати повільно у кожнім народженім слові
і в`язати в`язати комусь рятувальні мости…


Переклад з української Світлани Груздєвої:


задыхаться и падать ничком но вставать и идти
по нехоженым тропкам лесным по небесным ступеням
и шептать уверяя себя – подгибая колени –
образ тот с высоты воссиял указуя пути…
с высоты всех не-встреч, не-стыковок продолжу я счёт
с  высоты-не-разлук не-признаний надуманных нами
засевать свой блокнот то ли песнями то ли стихами
и склоняться на осени лишь неземное плечо
все печали густые пытаться хоть вброд одолеть
и не тлея в золе а  ладонями жар загребая
для меня не сгодится ни лесть ни поблажка любая
лучше вовсе сгореть оставляя лишь солнечный след
значит обречена в этом мире где свет словно дым
где высокие чувства всё чаще бледны как химеры
где салюты фальшиво не ведая вкуса и меры
пролетят-прозвенят над растерзанным небом моим
задыхаясь дышать надышаться аж до немоты
рифмовать эту боль что белеет уже без основы
воскресать постепенно и с каждым родившимся словом
всё вязать для кого-то спасательных  связей мосты…