«А ти знаєш?..», з оцього я знову почну говорити,
Про дощі, зазвичай, втім, прислухайся, - нашепочу
У такий суховій, коли спраглі уста хочуть пити,
І так жадібно, з рук, які любиш і щоб досхочу.
У помешканні ніч … і немісячна скраплена тиша
Відсахнулась вікна, бо зойкнув останній трамвай…
Лиш злодії не сплять… ще коханці… їх темінь колише
У бажань гамаку… і цю мить ти лови і тримай.
А на комині, знаєш, сидять собі два краснолюдки,
Так підбурюють хитро, намовляють на сповідь, а гріх -
Лише в тім, що у схованці всі мої жалі і смутки,
Ні про що не питай, я не хочу зараз про них.
Сниво- спека яріє, та ніч протікає крізь простір
У серпневе захристя, де задуха сповила тіла,
Не розлюбленим душам розстелена зоряна постіль,
Пригуби, приголуб в оцю хвилю, що наплива.
А ти знаeш...
© Copyright: Фиолетта, 2015
Свидетельство о публикации №115102609682
Свидетельство о публикации №115102609682
Рецензии