Колись ти марив у потойбiчному полонi снiв.
Колись ти думав, що вона навiки буде лиш твоя.
Ти вже звикся iз примарним потягом всiх днiв,
Але знову захотiв повернути те життя.
Гiрка правда витiсняє тi утрати, що були,
Клята кривда нападає і приносить новий бiль.
Ти колись казав собi , що цi мрiї загули,
Але доля - це така, що на рану сипле сiль.
I ти бачиш, ти же бачиш, не вона для тебе є,
Навiть запах в неї в лiжку більш не твiй.
I ти чуєш, ти же чуєш, що закiнчилось усе.
Залишились твои мрiї, де не скажуть тобi "сiй".
Вона не бавиться коханням, бо таке ії буття,
Каже те, що не забула, але iншi там були,
Де ти сам хотiв лиш бути з нею до забуття.
Але, нажаль, це все минуло, лише смуток здобули.
Марево
© Copyright: Кирилл Кучеров, 2015
Свидетельство о публикации №115102605286
Свидетельство о публикации №115102605286
Рецензии