Лина Костенко Я брошу всё. Я верю в километры

Лина Костенко: «Я брошу всё. Я верю в километры…»


Я брошу всё. Я верю в километры –
Они пусты, удушливы и злы.
Как много их у матушки – Деметры,
Она ж была богинею земли.

О, размотай пути мои, богиня!
Я на край света убегу искать покой.
Спасай меня! Спаси меня! Ведь сгинет
Душа моя, что очарована другой.

Так преданно, так нежно, беззащитно…
Противореча трезвому уму.
Спаси меня разлукой, расставанием…
Воспоминания с собой я не возьму.

В оазисах горчащей солнца цедры,
Где гром припрятал ливень в рукаве,
Где вёрсты – деревянистые зебры
Пасутся в запорошенной траве.

Пусть будет степь, пусть будут лес и горы,
Пускай взорвётся мир, меняя суть…
Когда глазастые лихие семафоры
Тоской мою дорогу обольют!


*****


Ліна Костенко
«Я кину все. Я вірю в кілометри…»

Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.

О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.

Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.

В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—

хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!