З солодким присмаком осіннім,
мов хвильоріз з міцної сталі.
Прямує він прозоро-сірий,
кудись за ніжні теплі далі.
Він всюди був, він все побачив,
щось вже забув, а щось запало до душі.
І горе в тому, що його ніхто не бачив,
він свіжив крейсером летить й несе дощі.
Не зупинити лицаря без смерті,
він буде вічним на розпутті трав.
Він бачив стіни білі та подерті,
й набіги вузькооких кровожерзивих арав.
Хотілося б у спокої померти,
але безсмертя від народження вросло.
І має бігать по засміченій планеті,
й гадати що там буде, знати, що було.
О, вітре батьку, ти мудріший,
повідай правду втомлених історії столітть.
Та ти мовчиш, о, батьку наймудріший,
без правди житиму, як жив я вже колись.
Вiтер
© Copyright: Ваня Брикулець, 2015
Свидетельство о публикации №115102208819
Свидетельство о публикации №115102208819
Рецензии