Зривати квіти дуже безглуздо.
Вони зів'януть, як і все тлінне.
На серці дивно, у вазі - пусто.
А дощ періщить, бряжчить по ринвам.
А дощ змиває та розмиває,
Міксує струни, виводить змістом.
А поряд двоє, їх світ зникає.
Вони літають, їм струм за двісті.
Мені вломило, переламало,
І стало раптом так зимно-зимно
Лиш думка з чаєм все зігріває,
Відчуте палить, горить спокійно.
Пожежа буде? І кажеш, в попіл?
Не вірю, фенікс встає з лахміття.
"Я є поганий" - усюди докір.
З тобою буду і в лихоліття.
Зривати квіти дуже безглуздо.
Вони зів'януть, як і все тлінне.
За що кохають? та, мабуть, просто.
В очах бо є та душа, нетлінна.
Зриваи кв ти - завжди безглуздо
© Copyright: Екатерина Бигун, 2015
Свидетельство о публикации №115102208509
Свидетельство о публикации №115102208509
Рецензии