Ельмiра Ашурбекова. У той час...
У ТОЙ ЧАС...
Та доба... Мов озерна вода ти була,
Негризучий був дим, неїдкий далебі.
Я любила із дідом сидіти, мала,
А старий тяг потроху «Паміра» собі.
Не спадало мені, що колись молодий
Був дідусь цей і мав діточок він малих —
Трійко донь-щебетунь і синочок прудкий —
Погубила війна ненажерлива їх.
Я не знала, чому він німотно сидить,
І сумні його думи блукаються де,
Що тривожить зажурене серце в цю мить,
З ким в душі потайні він розмови веде.
Що пройшов він полону тяжкого тягар,
Десь там вдома, далеко, сконала жона,
Як уразив сердешну пропасниці жар —
Врятувати не здатна була нахуна*.
Що косив тоді голод невситний людей,
Він не жалував навіть безгрішних дітей...
Та чи знала про все це тоді я? Затим
Видавалось: сиділи собі із старим.
* нахуна — зілля з використанням синього каменю.
(авторизований переклад з табасаранської — Любов Цай)
за авторським підрядником:
http://www.stihi.ru/2015/02/01/10482
Свидетельство о публикации №115102200221
Огромное спасибо, Любовь, за этот перевод!
С уважением,
Эль-Мира 23.10.2015 00:45 Заявить о нарушении
Спасибо Вам, Эльмира, за созвучие.
С уважением -
Любовь Цай 23.10.2015 10:08 Заявить о нарушении