Я вперше рубала дрОва
(Нехай рубає їх, хто ціну дав за газ
таку, що вимерзнем, якщо зима сувора,
варити їсти перейдем на керогаз).
Як тільки чоловік поїхав з дому,
Зпиляла у садку із груші гілку,
І - тюк по дереву, іще живому...
Як соромно мені, і як же гірко!
Сиджу і плачу: що ж я заслужила!
Життя - в смітник, як сажу з буравка.
Ні дров купить, за газ платить несила,
Життя людей не варте й п'ятака.
Колись вугілля вчителям возили
(про газ тоді і гадки не було)
під двір, без грОшей, бо ж дітей учили!
Куди ж, країно, нас з тобою занесло!
Жили ми мирно, вірили в майбутнє.
І ось воно: сокира, ціни - жах!
Коли ж до влади прийдуть люди путні,
Щоб в справах бачити їх - не в словах.
21.10.2015
Свидетельство о публикации №115102107064
А я б ще для зігріву їх поганих тiл кожного облив цеберкою колодезьной води і дав стусана під зад, що б на морозі не замерзли. "Шкода адже", вони ж про людей печуться денно і нічно.
З повагою.
Серж Рубежанский 28.10.2015 08:31 Заявить о нарушении
Наталья Лопашко 07.11.2015 01:08 Заявить о нарушении