Дощем розплакалось осіннє небо,
стіною сірою згори летить вода,
Спішити нікуди, нічого вже не треба…
а в голові дзвенить одна біда.
Дзвенить, гуде і крутиться поволі.
Де б я не був і щоби не робив.
У лісі, вдома, на покосі, в полі,
неначе чашу спокою розбив…
Висить над головою сіре небо.
Мов із відра, рікою ллє вода.
Спішити нікуди, бо я іду до себе…
а навкруги одна лиш пустота.
До себе йду, немовби у безодню,
Спускаюсь, туга душу рве.
Було так вчора, буде так сьогодні,
Любов у серці більше не живе…
Та й де там жити, темно, ніби пустка.
Від мрій лишився тільки сивий дим.
Життя перетворилось в нервів згусток
і згарищем не радує своїм.
21.10.2015, Миколаїв
Дорога в пустоту
© Copyright: Олександр Мачула, 2015
Свидетельство о публикации №115102102512
Свидетельство о публикации №115102102512
Рецензии
