У схованці серця між п'ятим та третім ребром,
де кров закипає від думки про крок в безтурбртність.
Залишилось місце, яке називають добром, -
Крихка дерев'яна шухляда, де можна знайти і самотність.
Подекуди я позичаю у світу натхнення
(щоправда нечасто, здебільше ранковим часом).
І лаю себе що занурилась у повсякдення,
Хоча достеменно не можу обрати життєву трасу.
Мої коливання зростатимуть і від того,
Якщо на свої шухляди ти раптомм повісиш замок.
Якщо ти попросиш залишить тебе самого,
Надавши можливість без мене зробити крок.
Чому мене раптом вколола образа?. Не знаю.
Можливо, не треба боятися нападів сзаду.
І просто нове життя, що сховку мені підпирає
Змушує відчувати те, що відчула я.
Мінливість душі закладено нам від природи:
Не можна завжди видавати себе за цінність.
Пообіцяй лише, що у разі корисной нагоди
Ми не зрадимо, не віддамо на поталу свою сумлінність.
Шухляда
© Copyright: Мария Опренко, 2015
Свидетельство о публикации №115102002636
Свидетельство о публикации №115102002636
Рецензии