Сентиментально про дещо

Насправді було дуже боляче й жаско,
а я прокидалась в холоднім поті.
Здавалося, земля би скресла,
мов крига, чи оплила, подібно воску,
якби була на те здатна,
чи спрутом всотувалась в жили доти,
поки з мого мозку виросли квіти.
Йому було не те, щоб все одно, 
а якось поверхнево: хай, минеться.
І фіранки з веселим квітчастим малюнком
навіть не зривались самовільно
в моєму персональному апокаліпсисі,
де Іісус кільканадцять разів померав у Лас-Вегасі.
Ні, він не знав скількома дорогами мене покинуто.
А все, що я пам'ятаю відтоді - дрижання,
мов я осінній лист із каплею дощу ось-ось впаду,
або я планета і створюю космічні вібрації,
злітаючи з орбіти у безмежжя,
або трамвай, що так дрижить, наче скоро зійде з рейок.
Ні, йому не згадать скількома руслами я втікала,
Бо ж я боролась, натикаючись на пороги, плутаючись серед ниток,
З яких зіткана доля й бездолля.
Він же не чинив опору,  був при тямі -
Міг спокійно пити чай, дивитись новини,
доки я мучилась в любовних корчах,
роздирала на шкірі віспини.
Я тоді зрозуміла, що відпочатку є війни,
в яких ти переможений
І готовиш заздалегідь плани відступу,
місця для втечі, в яких тобі однак не буде спокою.
І ти вертатимеш, мов злочинець, на місце злочину.
Не із цікавості, а з думками: невже те було? Насправжки? З тобою?
Слухати Фльор чи Земфіру
І так непомітно для себе зриватися в прірву,
де слова про любов уже не мають значення,
Бо ти вже інший, ти - своїх напівчуттів-напівдумок відзеркалення,
Викривлене, мов хвіст скорпіона, в яких наші відстані
і божевілля натягнуті струни - сентиментальний кінематограф.
Коли він, Містер Серйозність, вдягав свій піджак з заплатами.
А я дивилась на нього, боялась заплакати -
осад невічності, пил часу
сипався з моїх повік,
а я не знала як тому зарадити,
пережити біль особистого апокаліпсису.
І знов вертатись. Насправжки.
19.10.15