108 -дхьяна-

Тут є те, що шукають багато, а знаходять одиниці. В цій криниці немає дна. А отже луна може відбитися лише від цямрини. Але ж яка то вона? Так плескіт в одну долоню.

Коню, мій коню, нащо привіз мене після бою непритомного, ледь живого в долину лукавих озер? Тут гояться рани швидко, тут час не тече, як пісок через решето, а вклякло стоїть. Здається це - Вирій, Вальгала чи може якесь Задзеркалля. Та сонце сідає повільно за гору і спека спадає і теплая ніч огортає цей храм, що уміє себе будувати.

То ж час до молитви, хто Бога шанує, до хаги, хто Яхве, до дхьяни, хто Будду. Сідаймо у кола. Он -- Місяця на сході крізь хмари нас сріблом осипле, ми будемо дихать повітрям настояним на очереті та кмині,  на білім лататті і татаринні.

Ця ніч - безкінечна за першу часину у сідхі наш дух колективний одягне. То ж сумніви згинуть і ми попливем в Позачасся.


© Copyright: Валентин Лученко, 2015