Наприкінці часів улітку піде сивий сніг
Із попелу, що виїсть людям очі.
Свинцеві, важкі небеса, де б ти від них не біг,
Знайдуть і вдавлять гострим смаком ночі.
Нечутно жоден звук, немає більше дихать чим,
А присмак сажі роздира легені
І рвався вгору голос: чи невже отак скінчим?
Та не торкнувся голубої стелі,
Бо улітає стрімко через дірку в небі час
З життям, повітрям, мріями і сумом…
Вогонь в серцях живих істот на всі часи загас .
Остання дума пронеслася струмом
По всій сухій агонізуючій земній корі,
Що репається й лине в небо з нами,
В безодню чорну, що могила й лоно для Землі,
Щоб подорожувати вічними степами.
***
© Copyright: Анна Щербак, 2015
Свидетельство о публикации №115101810476
Свидетельство о публикации №115101810476
Рецензии