Украiно, рiдна ненько, ти в душi навiки!

Україно, рідна ненько, ти в душі навіки!
І твої лани безкраї, й повноводні ріки.
І луги, гаї, діброви, яри й верболози,
чисте небо, синь безмежна, блискавиці, грози.

Тут пшениця достигає, колоситься жито,
Сядеш тихо під тополю, краще не прожити.
Солов*ї щебечуть дзвінко, дзюркотить струмочок…
і пливуть, пливуть хмаринки, лиш заплющиш очі.

Я люблю поля безмежні і травневі роси,
з*їсти кусень сала з хлібом десь на сінокосі.
Заблукати у лісочку, там поміж горбами,
і брести, брести за обрій стиглими хлібами.

Бризнув дощик, сонце сходить, журавлі курличуть,
ніби знову за собою у мандрівку кличуть.
Ллється пісня стоголоса, мов ріка степами,
я збиваю чисті роси босими ногами.

Ластівки летять мов стріли, аж до небокраю,
в синім небі висить жайвір і веселка грає.
Сміх дитячий лине лунко і рілля парує,
рідна нива, як дарунком, хлібом нас частує.

Лист зелений, ягід жменька і трава духмяна,
Україно, рідна ненько, ти така кохана!
Люди добрі і привітні, не безлика лава,
Щире серце, щедрі душі і козацька слава!
 
Сонечко уже за обрій тихо ген сідає,
як на мене, то країни кращої немає.
Вітерець калини гілку лагідно колише,
Народився тут і виріс, тут навік залишусь.

жовтень 2015, Миколаїв