Любвiобiльний засранець

Кохав я в юності Горпину
і суп гороховий любив.
Однак освідчитись дівчині
я пару місяців не смів.

Ходив навкруг і все стидався
суворих карих оченят,
коли ж сміливості набрався
і підійшов, та невпопад...

Бо я забув, що прямо зранку
супу полумисок влупив,
а також випив квасу банку,
який вже дещо забродив.

Не забарилось це сказатись –
мені скрутило живота.
А щоб зовсім не обісратись,
чкурнув навтьоки… страмота!

Опісля того, всі і всюди
мене прозвали сируном.
Дуняші, Маші, Даші, Люди…
а може б краще бараном?

Проходить все і стид, і юність,
і навіть міри почуття,
та залишився, попри тупість,
мій потяг до струнких дівчат.

Ходжу, освідчуюсь, талдичу,
як попугай, як уві сні,
та розуму вже позичу,
не зрозуміти це мені.

А щоб нова тарілка супу
не зіпсувала рандеву,
я памперс одягну на дупу
і хай там що – переживу!

Ви вибачте, шановне панство,
що я тут трохи намутив,
та за моє безмежне хамство,
а краще б зовсім не творив…

15.10.2015, Миколаїв

Ця сатирична пародія написана мною після того, як на очі потрапив оцей витвір:


ГОВНЮК

 
- - - - - - - - - - - - - - - - -  «была в нём злоба и свобода...»   (Гумилёв)
      
      
любил я в юности Дуняшу,
но ей сказать о том не смел
(боялся подойти к ней даже)
и всё ж однажды -
осмелел
 
и подошёл... и вдруг  (о, боги!)
от страха - пукнул  (пук-пук-пук!)
она взглянула оком строгим
 и громко молвила:
«говнюк!»
   
я покраснел  (как рак в кастрюле)
и снова пукнув  (пару раз)
помчался прочь  (быстрее пули)
от взора строгих чёрных глаз...
   
«но всё проходит в жизни зыбкой» -
и стыд, и юность, и тоска...
и вспоминаю я с улыбкой
 того чудного
 говнюка...
   
теперь уж я не тот, что раньше...
я смело к дамам подхожу
(Катюше, Машеньке, Дуняше...)
и каждой
 о любви
   
твержу!
    
 :)
 
© Copyright: Антип Ушкин, 2015