Аrs аmandi

                «В гибельном фолианте
                нету соблазна для…»


В згубному фоліанті
спокуси немає для
жінки, бо аrs аmandi *
жінці - уся земля!

Серце - любовних зисків
зілля - вірніше всіх.
жінка уже з колиски
чий-небудь смертний гріх.

Небо важко вдихнути!
Губи - близькі в імлі ...
Бог, не суди! - не був ти
Жінкою на землі!

 -------------------------------

Як лестощів відточених пекучий вдих
під римським небом, на нічній веранді,
як смертний кубок в радужній гірлянді -
два слова є магічних і простих.

І мертві постають як по команді,
і Бог мовчить - то з вітром вість -
язичнику язичник - мстивий гість -
не читане допоки мною Ars Amandi!

І синь небес мене, й очей коханих синь
сліплять. Поет, не будь в образі,
що я не маю часу на латинь!

Овідій, чи читають, раз від разу,
тебе твої коханки? Не відринь
ти спадкоємицю твоїх же героїнь!


     Ars amandi - так Цвєтаєва називає «не читану нею» поему римського поета Овідія «Мистецтво кохання», про що говорить у вірші «Как жгучая, отточенная лесть ...», написаному в той же день, коли і «В гибельном фолианте ...»
     Вірш написаний в період бурхливих відносин Марини Цвєтаєвої з Софією Парнок.