191. Василь Стус. Так тонко-тонко ведет музыка..

Так тонко-тонко ведет музЫка
Глоток оранжу, глоток тоски.
Молчи, не надо. Ты, щебетниха,
Взгляни — и молча скажи: люби...
Шелковый отзвук:  уже, любимый?
Скривила горькие свои уста.
Зазолотилась в печи солома.
Дохни на окна, моя краса.
То снится что ли: сугробы, сосны,
Снега-метели, певучий дрот?
И загороды, каменья-стены?
Мир в страхе сжался  — на сто орбит!
В  решетках окон  мелькнет София,
Как склянка тонкая. Пугливый звон,
Сиянье шпилей мне сердце греют
Живым дыханьем  живых времен.



Так тонко-тонко веде музика
разок оранжу, разок жалю.
Мовчи, не треба. Ти, просторіко.
Зирни — і німо скажи: люблю.
Шовковий відголос: досі, любий?
І заломила гіркі уста.
Зазолотіла солома в грубі.
Прохухай шибу, моя свята.
То сниться: сосни і кучугури
і заметілі й співучий дріт
і огорожі й камінні мури?
Світ схарапудивсь — на сто орбіт!
В віконних ґратах майне Софія
тонка, як шклянка. Лякливий дзвін
і сяйво леза осердя гріє
живим подзвінням живих годин.