Ще не вмерла Украiна

                Не пишайтеся ж у співах
                Ви козацьким родом:
                Ви раби, хоча й пани ви
                Над своїм народом.
                Україна вам не мати,
                Є вам інша пані,
                Зрадних прадідів нікчемних
                Правнуки погані!
                (Борис Грінченко, 1898 рік)



Ще не вмерла Україна,
але вже вмирає.
Цуценюки й підрашенки
в цім допомагають.

Однак слава ще лунає
і міцніє воля.
Ворогів ми зустрічаєм
на донбаськім полі.

Та біда не в тому браття,
що нема чим битись.
Справа в тому, що не знаєш,
куди прихилитись.

Кому вірити не знаєш
і кого любити.
А довірливі ми стали,
як маленькі діти.

Нам щоденно обіцяють,
то одне, то інше.
Потерпіти заклинають,
завтра буде ліпше.

І ми любимо та вірим
лозунгам брехливим.
Все чекаєм, а довіра,
то рай для зрадливих.

А воно все не настане
те завтра достатку.
Хоч сьогодні доїдаєм
вже останні статки.
.
А воно все не наступить
те завтра клятуще.
Вже в тарілці утворилась
з обіцянок гуща.

Праці ветеран не може
хліба шмат купити,
на його ж річну зарплату –
слугам й дня не жити.

Пенсії злиденні,
податі безмежні.
Та не всі убогі,
є і протилежні.

Банки, що покрали,
фабрики, заводи.
Порти розхапали,
мало теплоходів.

Землю поділили,
ще б рабів по сотні…
І цього замало,
отакі голодні!

Збіжжя вже за безцінь
у селян скупляють.
Потім за окраєць,
як за міх справляють.

Можна ще писати,
та нема вже сили.
Ось вам любі браття –
воля чи могила…

14.10.2015, Миколаїв

Як показав час, не всім сподобався цей твір. Наприклад автор "горлиця" (інший сайт) прокоментував (-ла) у віршованій формі (принаймні намагався). Тому, якось само собою, написалось продовження:

Наша відповідь Чемберлену або не каркай

Не під тином, не на полі,
навіть не в стодолі.
Ті слова писались мною
від тяжкої долі.

В світлім, чистім і просторім
будинку над Бугом,
де живемо, пишем, творим,
ходимо за плугом…

Бо й самі, не склавши руки,
все життя трудились,
а на старість від багатства
лиш перо лишилось.

Ля-ля-ля співають всюди,
лише не в Росії,
бо там люди вже забули
сповіді святії.

Біда ж є, була і буде
для нашого краю:
кожен сидить-визирає –
моя хата скраю...

А іще хотів сказати,
так давно ведеться,
що не кожная ворона
горлицею зветься.

16.10.2015, Миколаїв