На вітру пригорнулась, тремтиш
і шепочеш, що осінь – не спека...
Як я люблю, коли не мовчиш,
бо мовчання – це тихеє пекло.
Я не жду галасливих зізнань.
Слів пустих не чекаю від тебе.
Замість ніжності тихих зітхань
говори – чути голос потреба...
В кожнім слові – любові луна.
Мить відвертості – не для забави...
– Може, келих червоний вина?..
– Так!.. І келишок чорної кави...
Жовтневi вiдлуння любовi
© Copyright: Миклош Форма, 2015
Свидетельство о публикации №115101307111
Свидетельство о публикации №115101307111
Рецензии