Обречённость
Байдуже прискорюють з часом години і дні...
Жахаюсь єства невблаганної, близької втрати,-
Де сил віднайти, щоби жити без тебе, одній?!..
І кожного разу, коли ти стуляєш повіки,
Спиняється серце, що лИшень тобою живе :
Невже це востаннє? Невже це розлука навіки?
І люта незгода у мІзках набатом реве...
Розплющуєш очі,- прихожу до тями поволі
І дякую Богові - ні, не сьогодні іще...
Заплаче душа твоя, знову лишившись в неволі
Таким відчайдушним, таким нескінченним дощем.
Свидетельство о публикации №115101109004
Виктор Зареченский 27.10.2015 13:30 Заявить о нарушении
С пожеланиями наилучшего, Наташа.
Наталия Дидковская 27.10.2015 15:38 Заявить о нарушении