Признание через 35 лет. Иван Коваленко

«Освідчення через 35 років»

Люблю тебе всяку: і праведну, й грішну,
Сумну і веселу, холодну і ніжну,
У радості й гніві, у сміху й скорботі,
В годину розваги, в буденній роботі.

Люблю тебе завжди, щодня, щохвилини,
Усю до останку, усю до краплини –
Лице твоє, губи, і очі, і руки,
Люблю без вагання, до болі, до муки.

Люблю безрозсудно, без думи, без тями,
До днів найостанніх, до смерті, до ями.
До Суду Страшного, до згину планети,
Люблю божевільно, як люблять поети!

Ношу тебе в думці, у серці, у слові,
Єдину, що варта такої любові,
Якої ніколи не знали ще люди,
Якої у Всесвіті більше не буде,

З такої любові, з такого горіння
Бог світу всього починав сотворіння.
--------------------------------
«Признание через 35 лет» Иван Коваленко

Всю тебя люблю я: праведную, грешную,
Грустную, весёлую, холодную и нежную,
В радости, в унынье, в гневе беспричинном,
В годы развлечений и в труде рутинном.

Каждую минуту, каждый день, всечасно
Всю люблю тебя я, не деля на части:
И лицо, и губы, и глаза, и руки –
И без колебанья, до тоски, до муки.

Так тебя люблю я: пылко и бездумно,
До кончины смертной, чувством безрассудным,
До Суда у Бога, до конца планеты:
Так любить безумно могут лишь поэты!

Образ твой – на сердце, в голове и в слове,
Лишь одна достойна ты такой любови,
Никогда подобной не видали люди,
И второй на свете никогда не будет.

И с любви подобной, с этого горенья
Начал Бог когда-то мира сотворенье.

(11.10.2015)