Спадок
Коса у вербички в ріці намока,
А поруч отава, ще юна, м’яка.
Горілиць лежу – небо ніжно гойда,
Як човен колише весела вода.
А вись заворожує – сріберна вись, –
Немов у майбутнє, у глиб задививсь.
А миті минають – отак і віки…
Та щось пам’ятатиме берег ріки!
Своє, пережите залишу Землі:
Любов до планети, надії, жалі…
9.10.2015.
Свидетельство о публикации №115101102168