Гляди на небо... из Людмилы Юферовой

ЛЮДМИЛА  ЮФЕРОВА
Пiдстав обличчя поглядом до неба
http://www.stihi.ru/2013/11/12/10417()

------------------------------------


Байдуже, що згоріла позолота
І жнуть вітри струнку озимину,
Он мчить хмарок розбурхана кіннота
У незбагненний світ, у далину.

І вже степи не міряє лелека,
І не лоскоче серце подих трав,
Стекли меди з надщербленого глека,
А чорнозем зерном відзвітував.

Буркочуть вітру струни захололі,
Збиваються з осінніх партитур...
А ти біжиш у простір, як до волі,
Бо тільки тут звільняєшся від бур!

Якщо в безлюддя утекти – потреба,
Якщо душа у степ осінній мчить,
Підстав обличчя поглядом до неба
І не діли ні з ким свою блакить.


**************************************8


Неважно, что сгорела позолота
И стройную озимку жнут ветра,
Вон мчит табун из туч - тревожный что-то!-
В непостижимый мир, где даль светла.

В степи не мерит больше аист шири,
И не щекочет сердце запах трав,
Стекает мёд с щербатого кувшина,
А чернозём зерном в отчётах стал.

Ворчат на ветер струны - сильный холод!-,
Сбиваются с осенних партитур...
А ты бежишь на волю, на просторы ,
Мол, только там избавишься от бурь!

Когда в безлюдье убежать потребность,
И душу в степь осеннюю несёт,
Гляди во все глаза на сине небо
И не дели ни с кем своих высот.