А все життя збудовано не з камiння
Чому ж дозволяла? Ти в мріях витаєш
В просторах, в які не для мене всі двері,
Мені не дістатись твоїх ефемерій. Що маєш,
Те маєш… А жовтень малює, лихий ненажера,
Фарбує і рве, кольорів не жаліє. Він ними живе.
А потім все гамузом кине на «зеро».
Я з ним заодно, лиш залишу тебе,
Бо раптом таки гляну в очі й прозрію.
Чи хочу? Так, хочу! На зло безнадії.
Свидетельство о публикации №115100904995
Вот ты и ропщешь, точно лист осенний)))
... хорошо согревает чай с малиновым вареньем, Пётр))))) впрочем, целых три стиха за день нароптал!)
Тамара Карякина 10.10.2015 06:21 Заявить о нарушении
Петр Коваль 10.10.2015 10:01 Заявить о нарушении